«Вклонимося Кобзарю»
Мета: поглибити знання
учнів про життєпис сина українського народу – Т.Г. Шевченка; спираючись на
слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до
власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет,
традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України.
Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у
рушник, виставка творів Т. Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про
життя і творчість Кобзаря; стіннівки, виготовлені до Шевченківських свят;
епіграф.
І мене в сім’ї, великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом
Т.Г. Шевченко
(Фольклорний ансамбль ліцею «Червоні мальви» відкриває
свято піснею «Ми гостей дорогих радо зустрічаєм»)
Вчитель. Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські
свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято.
Ведуча: 9 березня 1814 року
В похилій хаті край села.
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Звучить пісня Т.
Шевченка «Думи мої».
- Дитячі роки Тараса Шевченка..
Заходить жінка,
одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля
портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах
держиться?
Мати: Так, мій синочку, правда.
Жінка сідає на лаву, хлопчик біля
неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову».
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює,
і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка
падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки
ясні, великі, а другі ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка
ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка
такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка
світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).
Як гірко, як
нестерпно жаль,
Що долі нам нема з
тобою!
Ми вбогі, змучені
раби,
Не маєм радісної
днини,
Нам вік доводиться
робить,
Не розгинаючи і
спини.
Інсценізація уривка з
повісті «Дитинство Шевченка»
Мати виходить, хлопчик сідає на
стільчик поряд з учнями.
Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений.
Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах,
за що прозвали в сім`ї «малим приблудою».
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в
науку».Дивна це була наука. П’ятниця – дяк навчав
дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками.
Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його
кріпацька доля.
Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу повела
До п’яногодяка в науку.
«Учись, серденько, і колись
З нас будуть люди»,-
ти казала.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване
горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Тарасик: Там матір доброю мою
Ще молодою - у могилу
Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько.
Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Тарасик: Там батько плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпив лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
мов мишенята. Я до школи-
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти
громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у
вірші «Мені тринадцятий минало».
Читання вірша «Мені
тринадцятий минало».
Інсценізація
вірша.
Оксана:Чом же плачеш ти? Ох,
дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть
найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш.
От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас:Еге ж, малярем.
Оксана:І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на
що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них
такий – вони ж пити хочуть!
Оксана: Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній
кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс
допитливим і розумним хлопчиком.
2. Т. Шевченко –
художник.
Ведуча: Тарас наймитує, у вільний
від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя,
плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає
хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити
хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас
стає козачком.
Учень: Хоче малювати,
Прагне він до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.
Нишком він малює
Статуї в саду,
Вночі пише вірші
Про людську біду…
Ведучий: Зустріч
в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса
Григоровича. Він познайомився також з байкарем
Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони
побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.
Ведуча: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він
закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням
«вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки
минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини
нам у спадок залишив Т. Шевченко.
Діти розглядають
альбом і картини Т.Шевченка.
Учень: Так у людському морі
Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Викупили друзі,
Вольним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Ведучий: Тарас Григорович Шевченко… тонкий
проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя – «Кобзар» відстояв
і зберіг національнугідність свого багатостраждального народу.
Усна народна творчість була і є
тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів.
Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка.
Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із
балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.1837 року він написав
баладу «Причинна».Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка».
Їх об’єднує казково-фантастичний перебіг подій, драматизм ситуації, потужний
ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини.
В основу твору
«Тополя» покладено народну баладу «Ой, чиє то жито» - про перетворення дівчини
на тополю.
Послухаємо цю пісню у
виконанні фольклорного ансамблю ліцею «Червоні мальви».
Зразком романтичної
балади є «Причинна».
Звучить «Реве та
стогне Дніпр широкий».
Учениця читає уривок
з «Причинної».
Ведучий: Незважаючи на радісні події в петербурзький період
життя, думи поета про Україну стають «на папері сумними рядками» (Звучить пісня
«Думи мої, думи мої….») Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік,
коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив
на рідній землі?
Читає поезію «І виріс
я на чужині….».
Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Що приніс
цей рік Шевченкові? Він повертається в Україну, щоб жити на Батьківщині. Працює
в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. Саме в цей
час пише твори «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Невольник», «Великий
льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа». Шевченко багато їздив по ь
Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки
поневоленого народу. Прямим вираженням не сприйняття і гнівного осуду
самодержавства була поема «Сон», що стала справжньою причиною довголітнього
поневіряння поета в солдатах.
І
знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд,
заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить
помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не
каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на «височайшу» заборону.
О думи мої! О славо
злая!
За тебе марно я в
чужому краю
Караюсь, мучуся, …
але не каюсь!
Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що
довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала
надія на краще.
Саме на засланні поет створив
свій прекрасний шедевр «Садок вишневий коло хати», в
якому бачить ідеал України.
(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати…»)
Ведучий: Два генія має Україна – пісню й поета Шевченка,
рівного якому по його ролі в історії духовної культури важко знайти.
Ведуча: В далеких степах Казахстану він дуже тужив
за Україною, згадував її пісні. Як ми знаємо, Шевченко сам гарно співав.
Послухаємо українські народні
пісні у виконанні учнів нашого ліцею.
Гуртова Яна виконає пісню «І спать мені не хочеться.»
та «Ой Джиґуне, джиґуне»
Учениця 3-го Е курсу Чевтаєва Кристина виконує пісню
«Ой, у вишневому садку…»
Ведучий: Доля
України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірить у краще
майбутнє свого краю.
І
на оновленій землі
Врага не буде,
супостата,
А буде син,і буде
мати,
І будуть люди на
землі.
4. Ми тебе незабудемо, Тарасе.
Ведуча: 9 березня 1861 року
Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. До
поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися
серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій
горі. Так заповідав великий поет.
Ведучий: Минуло 196 років із дня народження славного сина
України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником
портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.
Учень: У нашій хаті на стіні
Висить
портрет у рамі.
Він
дуже рідний і мені,
І
татові, і мамі.
Він
стереже і хату, й нас,
Він
знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті, мов живий,
Ось-ось – і вийде з рами.
Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до
його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші,
поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.
Учень читає напам’ять
вірш «Заповіт».
На сцену виходять всі
учасники, беруться за руки.
Ведучий: Згідно
з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо:
«Гуртом ми сильні і безпечні!»
Ведуча: Ми, захисники заповіту
Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом
відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!»
Звучить пісня «Боже, Україну
збережи».
Майбутній поет Володимир Іванович Затуливітер
народився 29 лютого 1944 р. в родині колгоспників на хоторі Веселому у
с. Яблучне Охтирського району (тепер Великописарівського) Сумської
області. Закінчив філологічний факультет Сумського державного
педагогічного інституту імені А. Макаренка (1966 р.). Служив в армії.
Викладав німецьку мову в школах, зокрема - в Переволоцькій Бучацького
району на Тернопільщині, працював журналістом на Сумщині.
