Мир
на землі – це затишок і тиша,
Це
сміх дитячий і душі політ.
Важкі випробування переживаєш ти зараз, моя ненько! На
сході України точаться жорстокі бої. Знову вибухи, руйнування, кров, благання
поранених про допомогу, людські муки та смерть. Усе, як колись під час Другої
світової… Але тепер ворог – Росія… Ще більше відчуваєш свою причетність до долі
рідної землі, де б ти не жив: на сході чи на заході. Захищаючи власну гідність і
незалежність, ми показали всьому світові, що Україна – це демократична,
європейська держава зі своєю мовою, традиціями, волелюбними людьми.
Ми, діти України, хочемо лише миру, єднання й
благополуччя для рідної держави. Раніше я не замислювалася над значенням слова
«мир», бо війна лунала далеко від нас. Але тепер, коли ми відчуваємо її подих та
бачимо страждання безвинних людей, усвідомлюємо всю його глибину й значущість.
На мою думку, мир – це блакитне небо, теплі обійми матері, радісний сміх дітей,
можливість жити без страху. Все інше не варте цього. І приходять на думку слова
із «Легенди про Гайявату» про те, що квітку «долі-щастя» можна знайти лише в
мирній праці та любові:
Ваша сила тільки в
згоді,
А безсилля – у
ворожнечі!
Помиріться ж, мої
діти,
Будьте друзями,
братами!
Я вважаю, що українці повинні бути однією сім’єю, не допускати
поділу на схід та захід. Таке єднання ми відчули на Майдані під час Революції
Гідності, яка сколихнула весь світ. Кращі сини Батьківщини ціною жертовності
показали, що наш дух є незламним, а народ – нескореним. Українські ангели
загинули за правду й свободу.
Я горда тим, що Майдан став центром протистояння, площею
добра, тепла, дружби й любові.
Сьогодні знову життя випробовує Україну на міцність. На
сході вирішується доля й майбутнє нашого народу. Воїни рідної землі… Вони сміливі,
мужні, не шкодуючи власного життя, захищають неньку – Україну. Вони – справжні
герої, які в нерівному двобої із терористами протиставили їм свій патріотизм,
відповідальність, безмежну любов до Батьківщини.
Стоять на варті миру й наші земляки. Серед них Кучеренко
Сергій Миколайович, учитель Захисту Вітчизни, звичайний юнак, який зараз несе
службу в зоні бойових дій під Маріуполем. Хіба міг він у найстрашнішому сні
побачити, як залпи «градів» та «ураганів» накривають це місто?...
Ми єдині в прагненні допомогти нашим воїнам вибороти мир.
Школярі переслали на фронт листи зі словами підтримки, патріотичні малюнки, маскувальні
сітки, зроблені своїми руками, теплі речі, вив’язані дівчатками.
Учителі, технічні працівники зібрали кошти на потреби
наших земляків. Ми прагнемо вкласти свою часточку в справу захисту рідного
краю, щоб полегшити життя тим, хто на передовій. Солдати відчувають турботу про
себе й стають упевненішими в перемозі.
Але, на жаль, на війні не буває без втрат. Згадую, як рік
тому українці за масовими похоронами під пісню «Пливе кача…» оплакували Небесну
Сотню. А сьогодні мелодія «Повертайся живим!» звучить на вустах кожної людини
моєї Вітчизни:
Повертайся
живим! Повертайся, благаю.
Повертайся
живим! Благаю!
Чуєш,
любий, як серце кричить?!
Я
стою на колінах, благаю:
Повертайся
живим… Вертайся живим.
Доки всі не зрозуміють, що краще мир, ніж війна, матері
не матимуть спокою, у тривозі виходитимуть на поріг, очікуючи синів. Хочеться
вірити, що здоровий глузд переможе й настане мир.
Отже, немає більшого щастя для мого народу, як мир на
своїй землі.
Це
та земля, де сміх і пісня лине,
А
діти йдуть до школи знов і знов.
І
ніколи у боях ніхто не гине,
Бо
там господар – щастя і любов.
